Харківські історії з Філіппом Диканем

Цей випуск програми «Харківські історії» присвячено людині, яка для нинішніх поколінь українців є, можна сказати, антигероєм. Густав-Август Баар (1892–1938), латвієць німецького походження, був із тих, хто підтримав більшовиків іще до їхнього приходу до влади й активно цю владу встановлював.

Від початку своєї військової карʼєри він мав стосунок до розвідки, керівником якої був у Харківському, а потім Українському військовому окрузі в 1921–1933 роках. Цікаво, що в ці роки деякий час його заступником був герой одного з попередніх випусків «Харківських історій» Юліан Гоїв. Як і його підлеглого, Баара репресували, але на рік пізніше.

Які розвідницькі завдання виконував Баар? Як складалися його взаємини з Гоївим? Чи вибивали на допитах із підлеглого свідчення на начальника? Як Баар дотичний до майбутніх диверсій у Харкові проти німців під час Другої світової війни? Про це в програмі «Харківські історії» поговорили з істориком з Івано-Франківська Андрієм Бойдою.

Благовіщенський базар, Благбаз — ці власні назви серед харківців значно популярніші, ніж офіційна Центральний ринок. І досі, як за давніх часів, найбільший продовольчий майданчик Харкова, він точно один із символів міста — неофіційний і неоднозначний, але добре відомий, з багатою історією і по-своєму люблений.

Про Дунінську й Піскуновську левади, роль імператора ніколая І та місцевої купчихи Катерини Кузіної (про неї можна послухати окрему програму за посиланням), користь гною і будівельного сміття, образу й безвихідь «центрових» купців, чорну й білу торгівлю, бруд і всеосяжність, кримінал і бажаність Благовіщенського базару в циклі програм «Історії харківських вулиць» поговорили з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

7 (20 за новим стилем) травня 1901 року в столиці російської імперії пітєрбурзі загинув один із провідних банкірів і промисловців того часу, меценат Олексій Кирилович Алчевський. На момент своєї загибелі він був власником потужної фінансово-промислової імперії. Однак вона опинилася на межі краху через кризу, яка вразила світ у 1899–1903 роках і накрила також російську імперію. Її уряд не завадив цьому краху, а самого Алчевського підштовхнув до самогубства.

Про одного з піонерів розвитку Донецького та Криворізького економічних районів, мецената й палкого прихильника українства Олексія Алчевського в програмі «Харківські історії» поговорили з Едуардом Хряпіним — завідувачем катедри історії, археології та гуманітарних наук Харківської гуманітарно-педагогічної академії.

Клеопатра Катеринич (1820?–1885) — персона зовсім невідома в Харкові, хоча після неї залишився видимий слід у місті. У дівоцтві Лихачова, донька заможних батьків, вона здобула якісну освіту. Одружилася також із заможним чоловіком — штабсротмістром Іваном Катериничем.

Після його смерті захопилася народною освітою і заснувала у своєму маєтку у Зміївському повіті народну школу, та ще й для дівчат, що для того часу було вкрай рідко. Для цього їй довелося навіть долати непорозуміння і спротив селян, але вона провела просвітницьку роботу й відкрила навчальний заклад, і не один. Переймалася цим до кінця життя і витратила на школу неабиякі гроші. До того ж пані Катеринич виявилася вправною і просунутою поміщицею: купувала найсучаснішу сільськогосподарську техніку.

А ще за життя її чоловіка до них у маєток у Марківцях приїздив Тарас Шевченко. Там він написав портрети Івана Катеринича та його матері Марії Федорівни. Можливо, портрет нашої героїні Кобзар також написав, але про це нічого невідомо. Саме тому на обкладинці до програми представлено ілюстративний портрет невідомої жінки.

Що ж до сліду, який залишила Клеопатра Катеринич, точніше її батьки, у Харкові, то він розташований на сучасному майдані Оборонний Вал (колишній площі Феєрбаха, 8). Будинок звели 1841 року. У ньому й мешкала майбутня засновниця і патронеса шкіл для дівчат. Будинків того часу в Харкові одиниці.

Про Клеопатру Катеринич у програмі «Маловідомі жінки Харкова» говорили з дослідником історії Слобідської України й земляком героїні цього випуску Андрієм Парамоновим.

Герой цього випуску «Харківських історій» Юліан-Володимир Гоїв (1894–1937) незнаний на Харківщині. Він має доволі типову для свого часу біографію, але з незвичними особливостями: розпочавши бойовий шлях зі служби в Легіоні січових стрільців 1914 року, виборював незалежність України в Українській галицькій армії, однак приєднався до Червоної армії, був розвідником і командиром автобронетанкового парку дивізії, здобув звання майора та закінчив життя, потрапивши під репресії. Його розстріляли в Харкові, де він останні тринадцять років життя мешкав на вулиці Пушкінській (нині Григорія Сковороди).

Й от іще один доволі незвичний факт біографії Гоїва: реабілітували його лише 2025 року. Сталося це стараннями історика з Івано-Франківська Андрія Бойди, з яким ми й говорили про постать Юліана Гоїва в програмі «Харківські історії».