Харківські історії з Філіппом Диканем

Імʼя Олександри Гаврилівни Харіної (1829–1916) доволі відоме в Харкові. Її, здавалося б, пам’ятають; навідуються до її «замку» — будинку в провулку, який колись мав імʼя Харіної, а тепер його названо на честь акторки Людмили Гурченко; розповідають якісь історії, що аж ніяк не відповідають дійсності. Насамперед Харіну вперто називають купчихою, хоча вона не мала до цього стану жодного стосунку.

Спадкова дворянка, Олександра Гаврилівна мала величезні статки від маєтків, та ще й заможного чоловіка, завдяки чому займалася благодійністю, зокрема підтримувала жіночі гімназії — Драшковської та Маріїнську (нині гімназія № 6), улаштовувала в себе вечори, де збиралося блискуче товариство, вели інтелектуальні та найгостріші розмови й потрапити куди вважали за честь навіть особи найвищого стану, але вибір був тільки за нею. А ще до слова цієї жінки прислухалися навіть у суто чоловічому товаристві харківських можновладців, що для тих часів було великою рідкістю.

Про Олександру Харіну в циклі «Маловідомі жінки Харкова» говорили з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

Сьомого березня виповнилося 170 років із дня народження Порфирія Мартиновича (1856–1933) — видатного художника, рисувальника, фольклориста й етнографа. Доля наче випробувала його: дала неймовірний талант, але постійно ставила перепони; як сказав однокурсник Мартиновича по Петербурзькій академії мистецтв, також видатний художник та етнограф Опанас Сластьон, «гнобила його». Але Мартинович усупереч усім випробуванням знаходив себе в чомусь іншому й досягав не менших висот.

Про Порфирія Мартиновича, зокрема про його харківський період, у програмі «Харківські історії» поговорили з видавцем та упорядником збірки праць Мартиновича «Українські записи» Олександром Савчуком.

З 9 березня по 19 квітня 1930 року в Харкові тривав процес у справі так званої Спілки визволення України. Для його проведення влада вибрала місцевий оперний театр (нині там розташована обласна філармонія) і влаштувала справжню виставу над 45 представниками «старої» добільшовицької інтелігенції.

Програма «Харківські історії» вже присвячувала випуски процесові, який розпочав погром української інтелігенції та взагалі українства, але ця подія надто важлива для історії України, щоб не звертатися до неї знов і знов. Ми розповідали про організацію процесу й чекістів, які вели його.

Цього разу гість програми, дослідник історії органів совєцької держбезпеки Вадим Золотарьов, звернув увагу на тих, хто звинувачував від імені держави й судив, — від голови суду Антона Приходька, головного прокурора процесу Михайла Михайлика, громадського обвинувача Панаса Любченка до інших, другорядних персон.

Анна Григорівна Вульф (1800—1852) була явно непересічною жінкою. Її можна назвати і музою, і критикинею, і порадницею, і навіть якоюсь мірою керівницею свого чоловіка — засновника української художньої прози Григорія Федоровича Квітки-Основʼяненка.

Молодою дівчиною, випускницею петербурзького Інституту шляхетних панянок, вона проти бажання потрапила до Харкова викладати в такому самому місцевому закладі. І відразу знайшла його, свого коханого, майбутнього чоловіка, попри різницю між ними у 22 роки!

Про стосунки Анни Григорівни та Григорія Федоровича, відлюдкуватість і столичні примхи, а також її педагогічну діяльність поговорили в цьому випуску циклу «Маловідомі жінки Харкова» з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

Піаніст, композитор, музичний педагог, а ще астроном: деякі з найвідоміших його творів мають назви «Зоряні мрії», «Зоряні сни», «Уранія» і «Пісня місячних променів»; ба більше, в еміграції він став членом Французького астрономічного товариства. Мова про видатного музиканта Федора Степановича Якименка (Акименка) (20.02.1876 — 03.01.1945), який народився у Харкові або неподалік міста, деякий час жив тут і саме в Харкові зробив перші кроки як музикант і композитор. Донедавна, як це часто буває, у рідних краях біографія і творчість Якименка були маловідомими, його значно більше знали за кордонами України, але вже декілька років музику композитора виконують українські, зокрема харківські, музиканти.

Про Федора Якименка та його харківський період життя у програмі «Харківські історії» говорили з докторкою мистецтвознавства та проректоркою Харківського національного університету мистецтв імені І. П. Котляревського Юлією Ніколаєвською і слухали музику композитора.