Харківські історії з Філіппом Диканем

Клеопатра Катеринич (1820?–1885) — персона зовсім невідома в Харкові, хоча після неї залишився видимий слід у місті. У дівоцтві Лихачова, донька заможних батьків, вона здобула якісну освіту. Одружилася також із заможним чоловіком — штабсротмістром Іваном Катериничем.

Після його смерті захопилася народною освітою і заснувала у своєму маєтку у Зміївському повіті народну школу, та ще й для дівчат, що для того часу було вкрай рідко. Для цього їй довелося навіть долати непорозуміння і спротив селян, але вона провела просвітницьку роботу й відкрила навчальний заклад, і не один. Переймалася цим до кінця життя і витратила на школу неабиякі гроші. До того ж пані Катеринич виявилася вправною і просунутою поміщицею: купувала найсучаснішу сільськогосподарську техніку.

А ще за життя її чоловіка до них у маєток у Марківцях приїздив Тарас Шевченко. Там він написав портрети Івана Катеринича та його матері Марії Федорівни. Можливо, портрет нашої героїні Кобзар також написав, але про це нічого невідомо. Саме тому на обкладинці до програми представлено ілюстративний портрет невідомої жінки.

Що ж до сліду, який залишила Клеопатра Катеринич, точніше її батьки, у Харкові, то він розташований на сучасному майдані Оборонний Вал (колишній площі Феєрбаха, 8). Будинок звели 1841 року. У ньому й мешкала майбутня засновниця і патронеса шкіл для дівчат. Будинків того часу в Харкові одиниці.

Про Клеопатру Катеринич у програмі «Маловідомі жінки Харкова» говорили з дослідником історії Слобідської України й земляком героїні цього випуску Андрієм Парамоновим.

Герой цього випуску «Харківських історій» Юліан-Володимир Гоїв (1894–1937) незнаний на Харківщині. Він має доволі типову для свого часу біографію, але з незвичними особливостями: розпочавши бойовий шлях зі служби в Легіоні січових стрільців 1914 року, виборював незалежність України в Українській галицькій армії, однак приєднався до Червоної армії, був розвідником і командиром автобронетанкового парку дивізії, здобув звання майора та закінчив життя, потрапивши під репресії. Його розстріляли в Харкові, де він останні тринадцять років життя мешкав на вулиці Пушкінській (нині Григорія Сковороди).

Й от іще один доволі незвичний факт біографії Гоїва: реабілітували його лише 2025 року. Сталося це стараннями історика з Івано-Франківська Андрія Бойди, з яким ми й говорили про постать Юліана Гоїва в програмі «Харківські історії».

Мета Роос (1904–1989), героїня цього випуску «Маловідомих жінок Харкова», — мабуть, одна з найневідоміших персон. Вона народилась не в Харкові — сюди разом із дружиною та двома доньками приїхав її батько, балтійський німець, отримавши призначення. Це сталося 1913-го, коли Меті було девʼять років.

Уже 1920 року родина виїхала з Харкова назавжди, тікаючи від більшовиків. До речі, під час боротьби за владу в місті Мета потрапляла під обстріли — як це схоже на наші часи, хоч і за різних обставин... Родина переїхала до столиці Естонії — Таллінна — і виїхала звідти до Німеччини напередодні окупації Естонії совєтами, знову рятуючись від них. В Естонії Мета Роос закінчила консерваторію, викладала музику, концертувала й сформувалася як поетеса, а також перекладала, але поетичне становлення її розпочалося саме в Харкові.

Про Мету Роос, яка зовсім недовго жила в Харкові, але напевне надихнулася ним, говорили з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

Навесні 1911 року, 24 квітня за старим стилем (за новим — 11 квітня), ажіотаж серед харківців викликала масштабна подія: на Лопанській набережній, у комплексі торгових павільйонів, які мали назву Фруктових рядів, відкрився ролер-скетинг-ринк, або просто скетинг-ринк, тобто майданчик для катання на роликах. Тодішні газети назвали його грандіозним; і на те були причини: троє підприємців витратили на облаштування скетинг-ринку величезну для тих часів суму — 40 тисяч рублів! Цікаво, що роликовий майданчик відкрили в будинку, де до того був інший, також з епітетом «грандіозний», витвір: панорама «Голгота» — сцени з останніх митей життя Христа.

Чому на зміну, так би мовити, духовно-релігійному атракціону прийшов спортивний, як довго він протримався, чому лопнув, що було після нього та яка трагедія сталася у цій будівлі — у новому випуску «Харківських історій» говорили з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

Імʼя доньки знаного харківського фотографа Василя Досєкіна, Марії, у Харкові відоме, а точніше — прізвище, бо воно є на мапі міста. Хоча більшість жителів напевне не ототожнює назви місцевості Шатилова Дача саме з нею, бо впевнена, що назва виникла завдяки її чоловікові — популярному в Харкові лікарю Петрові Івановичу Шатілову. Але насправді все навпаки: саме Марії від батька дісталася у цій місцевості велика земельна ділянка із садибою, тому вона стала називатися Дачею Шатілової.

Про жінку з характером Марію Шатілову, що була вимушена стати підприємицею, діяльність якої сприяла виникненню у Харкові декількох вулиць, у циклі програм «Маловідомі жінки Харкова» поговорили з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.