Харківські історії з Філіппом Диканем

У 1910-х роках Харків став точкою тяжіння представників новомодної тоді мистецької течії — авангардизму. Точніше, не саме місто, а певна родина — Синякові; до неї належало п’ятеро сестер. У Харкові Синякових уважали диваками, а от на їхню дачу в Красній Поляні під Харковом приїздив цвіт тодішнього українського та російського авангарду: брати Бурлюки, Бобрицький, Мане-Кац, Агафонов, Єрмилов, Косарєв, хлєбников, пастернак, асєєв і маяковський. Вони разом проводили час, дискутували, жартували, а дехто й сватався.

Марія вирізнялася серед інших сестер. Вона стала єдиною, хто професійно займався творчістю: писала картини, зокрема портрети сестер і видатних друзів, та ілюструвала книжки. Її роботи зберігаються і в Національному художньому музеї України. До речі, Марія Синякова була другою після велемира хлєбникова Головою земної кулі.

Більшу частину життя Марія Синякова прожила в москві, де навчалася у художній студії та вийшла заміж за художника Арсенія Уречина; там і померла. Але вона ніколи не була серед офіційно визнаних мисткинь: її картини аж ніяк не вписувалися у єдино визнаний стиль соцреалізму, ба більше, пізніше Марія Синякова була дотична до дисидентського руху. Її племінниця Ірина передала архів художниці дослідникові історії Слобідської України Андрію Парамонову, збиралася передати й деякі портрети, які зробила Синякова, але цьому завадило повномасштабне вторгнення. У Харкові, на жаль, іще до Великої війни знесли будинок, де жила родина Синякових й у якому малюнки колишньої мешканки були б на своєму місці.

Більше про Марію Синякову — у цьому випуску циклу «Маловідомі жінки Харкова».

Героїня цієї програми «Маловідомі жінки Харкова» — насамперед красуня, як її описували сучасники, за якою зітхало багато блискучих кавалерів. Наталя Олексіївна Шидловська (1821—1883) — представниця відомого й колись могутнього харківського роду.

Отримавши в спадок від рідного дядька Старий Мерчик, вона наразилася на незгоду із цим і спротив двоюрідних родичів, однак успіху вони не мали.

Наталя Олексіївна двічі була в шлюбі, обидва рази щасливо, хоча пережила обох своїх чоловіків. Вона намагалася сама управляти маєтком, хоч і невдало, а от бали, які вона влаштовувала, славилися на всю Слобожанщину. Цікаво, що, як особливо зауважували сучасники, з місцевими селянами Шидловська розмовляла українською.

Про прекрасну представницю славетного українського роду Шидловських Наталю Олексіївну в циклі програм «Маловідомі жінки Харкова» говорили з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

«Хто виконає і навчить, той великим назветься в Царстві Небесному». Ці слова з Євангелія від Матвія викарбувано на надмогильному пам’ятнику видатному лікареві Валеріану Григоровичу Лашкевичу (19 (31) листопада 1835 — 17 (29) червня 1888).

Ці слова стали підсумком його життя: Лашкевич не тільки поставив діагностику на новий рівень, але й розпочав навчання методів діагностики серед студентів-лікарів Харківського університету, створив підґрунтя для шпитальної терапії та, урешті-решт, став засновником Харківської школи терапії. Це якщо коротко говорити про внесок Валеріана Лашкевича в медицину.

Учень видатних лікарів Сергія Боткіна й Івана Сєченова, а також хіміка Миколи Зініна, після практики в найкращих європейських медичних закладах у Берліні та Відні Лашкевич отримав запрошення на катедру терапевтичної клініки медичного факультету Харківського університету через скандал, зрештою став професором катедри й очолив її.

Про Валеріана Лашкевича в програмі «Харківські історії» говорили з академіком-секретарем громадської організації «Українська академія історії медицини» Борисом Рогожиним.

В історії Харкова є випадки, коли люди залишили після себе видимий слід, але навряд чи хто, окрім дослідників, знає про це. Так і залишаються колись відомі мешканці та мешканки міста без спогаду, хоча заслуговують доброго слова. Саме про таких мешканок Харкова, двох колись впливових і поважних жінок цей випуск циклу «Маловідомі жінки Харкова» — купчих Параскеву Іванівну Тамбовцеву (1754–1850) і Катерину Іпатіївну Кузіну (1781–1871).
Ці жінки не тільки підхопили справи своїх чоловіків — потужних купців, а й дуже вдало продовжили й розвинули, як сказали б зараз, бізнес. Але в історії Харкова і на його мапі вони залишили слід не стільки своєю комерційною вдачею, а й величезною благодійністю: завдяки насамперед Тамбовцевої місто досі прикрашає велична Олександрівська дзвіниця Успенського собору, на який вона також багато жертвувала, поруч знаходиться її колишній будинок; зберігся й внесок Кузіної — Суздальські ряди, які досі виконують свою комерційну функцію, на початку Полтавського шляху досі є садиба, побудована її чоловіком, де він мешкав з родиною.
Про Параскева Тамбовцева та Катерина Кузіна говорили з дослідником історії Слобідської України Андрієм Парамоновим.

Цим випуском ми розпочинаємо новий цикл програм «Маловідомі жінки Харкова». Його присвячено харківкам, завдяки яким місто змінювалося, але імена цих жінок не надто відомі, або взагалі не відомі, або їхній внесок опинився поза увагою дослідників.

Представлятиме історії видатних жінок Харкова дослідник історії Слобідської України Андрій Парамонов на основі зібраних ним архівних матеріалів.

Першу програму присвячено матерям видатних харківців Григорія Квітки-Основʼяненка Марії Василівні, уродженій Шидловській, і Василя Каразіна Варварі Яківні, у дівоцтві Ковалевській.

Обидві вони походили з відомих родів, особливо Марія Василівна Шидловська, але на цьому схожість їхніх біографій і закінчується. Однак обидві вплинули на своїх знаменитих синів: одна воліла контролю; інша, навпаки, робила це лагідно й ненав’язливо. Як вони сформували своїх дітей і яке життя прожили? Про це в нашій першій серії циклу «Маловідомі жінки Харкова».